Мій перший політ на повітряній кулі супроводжувався хвилюванням. Ми з друзями взяли з собою пляшку Єгермейстра, яка допомогла нам розслабитись. Поки команда готувалась, я спостерігав за цим процесом і думав, якими ж це треба бути фанатами, щоб придбати собі кулю і заради задоволення літати, це ж страшно і ризиковано. Буквально за кілька хвилин дали команду поспішати на посадку і застрибувати в корзину. Наш пілот натискає на важіль і ми, з шаленим звуком палаючого газу, невідчутно відриваємось від землі. Буквально півхвилини і я усвідомлюю, що все навколо швидко віддаляється і починають відкриватись горизонти, неймовірна краса. Ми летіли над містом, і нам вслід махали руками люди, які були схожі на малесеньких мурашок. Сонце повільно заходило за обрій, підсвічуючи хмаринки! В такий момент хочеться дивитися і вниз, і на горизонт, і на каскад куль в контровому світлі, це так захоплююче! Затамовуєш подих від цієї насиченості.. Ти наче стаєш частинкою невагомості, чимось невідчутним, незалежним, і прямуєш куди вітер. Мені стало цікаво чи можливо керувати кульою. Наш пілот сказав, що для цього потрібно знати теплові потоки, на різній висоті вітер має різний напрямок, і орієнтуватись можна по тому, як стелиться дим.  Я тільки замріявся, як ми почали приземлятись. Зовсім не хотілось покидати цю красу! Пляшка Єгеря була майже пуста, а я вже стояв на землі та, дивлячись на останні промені сонця і долітаючі кулі, згадував цю дидовижну подорож. Тепер впевнено можу сказати, що повітроплавці справжні романтики!
Зйомка на плівку  KODAK color plus 200, Nikon FM2